Кохання – це найсвітліше почуття, яке дарує людям радість, натхнення, стимул до життя. Історія кохання про яку далі піде мова доводить, що маріупольці вміли кохати, цінували своїх близьких і створювали міцні та щасливі сім’ї. Більше на mariupolchanka.com.ua.
Дитинство сповнене турбот
Антоніна Єрьоменко ще з дитинства знала, що всі складності, які піднесла доля, роблять її сильнішою. Зовсім скоро вона буде щасливою. Життя жінки було не легким, завдяки своїй силі волі, загартованості, кмітливості, Тоня змогла подолати всі виклики гідно, й легко досягла поставлених перед собою цілей.
Життя в окупації, вбивство брата, важкі післявоєнні роки не зламали Антоніну, вона не втратила віру у світле майбутнє. Коли дівчині виповнилося 15 років, почала працювати дояркою на сільській фермі, жила разом з батьками та сестрами. В її обов’язок входило: годування, прибирання, догляд за коровами. На одну доярку приходилось 10 корів.
У 1957 році завдяки любові до роботи, старанню Антоніну обрали депутатом до сільської ради. Кар’єра пішла вгору, вже у 1958 році вона очолила посаду секретаря сільської ради. Ця посада вимагала відповідальності, бо передбачала роботу з людьми. Антоніна швидко здобула повагу й авторитет серед жителів села.
Працюючи на посаді секретаря, дівчина вступила на заочне відділення математичного факультету Бердянського педагогічного університету, мріяла стати вчителем. Здобувши освіту, вона стала вчителем математики, односельці почали її поважати ще більше. Люди полюбили Тоню за гарне почуття гумору та доброзичливість. Заміж Антоніна ніколи не спішила, вона знала, що всьому свій час.
Тоня завжди слідкувала за своєю зовнішністю. Вона прагнула одягати гарні плаття, сукні. Але на жаль тоді було дуже складно, а інколи й нереально придбати ці речі. Дівчина вирішила самотужки розв’язати проблему. Вона закінчила курси крою та шиття, після чого собі та подругам шила гарні вбрання.
Цікавість породила кохання
В українських селах з великим розмахом святкували різні свята. Найчастіше молодь збиралася у когось вдома, де був головний двір. На подвір’я виносили великий стіл та лавку. Всі, хто навідувався до двору мав щось принести. Унікальну атмосферу свята створювали гравши на гармошках, баяні, співали пісень та танцювали. Завдяки таким гулянням парубки знаходили собі майбутніх дружин.
Якось на одне з таких свят запросили Тоню. Подружки розповіли, що туди прийде багато хлопців, які шукають дружин. Був серед цих хлопців красень Борис, за його увагу боролися всі дівчата. Він мав струнке тіло, був ввічливим та уважним до інших.
Тоні стало цікаво, який він красень, що сниться уві сні всім дівчатам. Коли ж побачила, зрозуміла, що дійсно хлопець дуже гарний. Спочатку Борис не проявляв ніякої уваги до Антоніни, смілива дівчина вирішила не гаяти час. Вона перша запросила парубка на танець, сказала, що він їй дуже подобається. Борис був здивований рішучості дівчини, але не розгубився, запропонував поспілкуватися, щоб краще дізнатися одне одного. Згодом Борис почав приділяти увагу Тоні.
Після їхньої першої зустрічі він частіше приходив гуляти до Стародубівки. Сільські дівчата продовжували засипати його подарунками та проявляти знаки уваги, але це все було йому не цікаво, бо він закохався в Антоніну. Згодом зрозумів, що це саме та жінка, з якою бажає провести все своє життя.
У 1960 році Тоня та Борис одружилися. Антоніна як і годиться переїхала жити до чоловіка в Білосарайку. Швидко освоїлась на новому місці, влаштувалась працювати у місцеву школу вчителем математики. Окрім педагогічної діяльності вона вела домашнє господарство, розділяла фінанси, була берегинею сімейного вогнища. Борис завжди й у всьому їй допомагав. Через кілька років після одруження у них народилася дитина.
Тоня та Борис дуже бережно та ніжно відносилися одне до одного. За кожної можливості обіймалися, потайки цілувалися.
Перед сніданком, обідом та вечерю вони молилися, дякували Богу, що він поєднав їх долі. Звісно, як і у кожній родині були певні непорозуміння, проте пара не могла сильно сваритися одне з одним. Душа в душу Єрьоменки прожили 30 років зберігши своє кохання до останніх днів свого життя.